Я пам'ятаю той день, коли їх привели в школу за ручку батьки. За чотири роки вони підросли, набули життєвого і дуже цінного досвіду, отримали необхідні знання і вміння, щоб продовжувати навчання, рости і розвивати свої здібності.
Це не просто учні нашої школи. Це – команда, яка завжди діяла з натхненням на повну силу, якщо навчатися, то найкраще, якщо відпочивати, то найвеселіше і разом.
Крім програмового навчального матеріалу вони навчилися дружити, відноситися з повагою до себе та до оточуючих людей, відстоювати власну думку, навчилися вирішувати будь-яку конфліктну ситуацію словами, радіти не тільки своїм успіхам, але й досягненням однокласників.
Початкова школа – це перша сходинка до дорослого життя, на якій вони впевнено сьогодні стоять і вже готові ступити вище. Хочеться, щоб вони продовжували підійматися сходинками вгору радісно з гарним настроєм, а життєвій дорозі не було перешкод. Якщо вони зустрінуться, то мої учні знають як подолати їх з найменшими зусиллями.
Попереду на них чекає інша школа, у них з'являться інші друзі і зміниться життя. Але в серці кожного залишаться теплі спогади про першу школу.
Хочу звернутися до батьків випускників. Чотири роки назад вони передали мені найцінніше – своїх діток. Я намагалася відноситися до них так, якби я хотіла, щоб відносилися до моїх рідних дітей. Кожного разу, роблячи зауваження учням, я уявляла, що на їх місці знаходиться моя дитина. Кожного разу, коли я зверталася до батьків, з певним проханням, я уявляла, що на ї місці їхньому - я. В цьому і є секрет здорових відносин в колективі. Протягом чотирьох років ми займалися однією справою: формували особистості наших діток. Ми діяли злагоджено. І зараз бачимо хороший результат. Я вдячна їм за співпрацю у навчанні і вихованні дітей.
