До мене додому приходить учень, мій сусід, щоб підтягнути математику перед школою.
Марк - майбутній другокласник. Кожного разу я зустрічаю його на вулиці. Сьогодні дивлюся як іде цей хлопчик, похнюпившись, його настрій явно бажає бути кращим, а очі косять на новенький велосипед, навколо якого зібрався гурт хлопчаків. Йому так і кортить побігти туди, до друзів! Яка тут математика?! Думаю, як би це підбадьорити Марка перед заняттям? На ходу придумую математичну гру, за допомогою якої можна і фізичне навантаження отримати, і енергію виплюснути, і розвивати навичку усного рахунку, тобто, обчислити приклади. Кажу йому:
- Сьогодні на тебе чекає приз! - хитро дивлюся на нього, спостерігаю за його реакцією.
- Який ще приз? - незадоволено відповідає Марк, нахмуривши брови.
- Смачний приз, сама пекла спеціально для тебе! - не здаюся я.
Дивлюся, оченята хлопчика загорілися. Любить Марк солодощі!
- А що треба робити? - хлопчик пожвавішав.
- Нічого особливого, гратися! Тобі доведеться стрибати по сходинках вверх. От тільки думаю, чи справишся ти?
- Легко! - уже з хорошим настроем відповів Марк.
- Гаразд. Тоді я називатиму приклади, а ти будеш обчислювати їх усно. Якщо даси правильну відповідь, то стрибаєш на сходинку вище, а якщо помилишся - то на сходинку нижче. Згода? Тоді почали!
Марк готується до стрибка біля першої сходинки.
Я називаю спочатку п'ять легеньких прикладів, щоб створити ситуацію успіху, а потім один важкий, з переходом через десяток, або на табличне множення чисел. І так він стрибає по сходинках кілька поверхів. Коли помиляється, починає швидко виправлятися, не хоче повертатися на сходинку вниз. Іноді намагається хитрувати і перестрибує через дві сходинки. Тут же його повертаю, жартуючи:
- Ні, ні, давай грати по правилам! А то дискваліфікую тебе або отримаєш червону карточку!
Сміємося удвох. Отак, жартуючи і обсислюючи приклади ми дістаємося до дверей. По дорозі зустрічаємо сусідів. Хтось посміхається, хтось дивується, хтось цікавиться, що тут таке коється. На що я відповідаю :
- Тут справжні спортсмени займаються математикою. А ви змогли б отак по сходинках стрибати з першого поверху аж до п"ятого ?! Отож бо!
Хвалю його! Марк молодець - стрибнути на кожну сходинку і так аж 5 поверхів!!! Кажу:
- Ти переможець! А переможцям - приз! Мий руки і гайда на кухню за призом!
Помивши руки, Марк сідає за стіл. Широко відкритими від здивування очима дивиться на вазу з печивом:
- Це все мені? - відкрито дивується мій учень.
- Авжеш! Ти повинен поповнити свій організм калоріями перед заняттям!
Хлопчик їсть одне печиво, друге...
- А можна, я візьму з собою і поділюся з друзями у дворі? - запитує Марк.
- Звичайно! Це вже твоє печиво! Ти можеш робити з ним все, що захочеш! - кажу йому серйозним тоном. А сама бачу, що похвалитися хоче. Де таке бачено, щоб вчителька вдома пригощала печивом, та ще й з собою можна було взяти!
- А скільки часу ми будемо сьогодні займатися? А можна тільки 30 хвилин? - починає хитрувати мій учень.
Він навіть не підозрює, що заняття розпочалося ще на першому поверсі. А зараз лише невеличка перерва.
Я дістаю листок із завданнями.
- Дивись, - кажу йому, ти вже достатньо дорослий для того, щоб самому вирішувати, скільки часу потрібно тобі для занять математикою. Треба виконати ось ці завдання. Якщо ти будеш уважним, не допускатимеш помилок, писатимеш охайно, то за 30 хвилин справишся. Але якщо доведеться витрачати час на роботу над помилками, прописувати цифри, які виходитимуть корявими, кривими, то, ти працюватимеш довше...
Бачили б ви те, як Марк старався, виводив цифри, аналізував задачі, намагався логічно міркувати! І ось останнє завдання! Ура!
- Хух, все! Скільки часу пройшло? - запитує Марк, дивлячись на годинника, що висить на стіні над робочим столом.
- Молодець, Марку, ти справився за 35 хвилин. Бачиш, якщо відразу працювати ефективно, то можна зекономити багато часу для особистих справ чи для розваг. Забирай свій солодкий приз і біжи до друзів!
- На 5 хвилин довше.. Де ж я потратив 5 хвилин? - задумався Марк. - Завтра я вже постараюся працювати швидше, - пробурмотів він, викладаючи печиво на серветку.
- Завтра прийдеш до мене? - запитала я, проводжаючи хлопчика.
- А приз буде? - на всякий випадок поцікавився Марк.
- Ахах, ну я подумаю, все можливо, - відповіла я, витримуючи інтонацією загадковості.
- Тоді до завтра! - сказав Марк уже з коридора і побіг сходами вниз.
Я вийшла на балкон і почула гучні розмови дітей на вулиці.
- Невже вчителька печиво дала? - дивувався хтось.
- Та я ще стрибав по сходах аж на 5 поверх! Уявляєш? А ти зміг би так? - захоплено розповідав мій учень хлопчакам.
Маленький Марк стояв посередині між високими старшими хлопцями, розмахував руками та емоційно розповідав про те, як пройшов урок математики.
Я слухала і на душі було так приємно!
