Держава забезпечує той рівень освіченості громадян, який їй необхідний
Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!
Спитай у тата і у мами,
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!
Та є одна поміж
професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!
Учитель, лікар
та геолог,
Письменник, слюсар чи кресляр –
Всі називають головною
Одну професію – школяр!
Письменник, слюсар чи кресляр –
Всі називають головною
Одну професію – школяр!
Бо всім відомо,
що без школи,
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
Справді, школяр – найважливіша
професія, а без школи – ніяк не здобути важливих та необхідних знань, умінь, навичок. Так
вважали з покон-віків, так вважають і зараз. З моменту виникнення школи,
пройшло багато століть, протягом яких змінювалось ставлення до навчання, змінювались
методи навчання…
Останнє століття відзначається великими змінами в
технологічному, інформаційному плані. І, сьогодні в умовах
величезних змін у соціальному, економічному та політичному житті України
постала проблема радикальної перебудови у сфері освіти та виховання, мета
якої – формувати гармонійно досконалу, творчу особистість, яка спроможна
до самовизначення, самореалізації та самовдосконалення.
Давайте розглянемо детальніше, що
криється під поняттям «освіта».
Педагогіка говорить, що поняття освіти – досить складне й багатоаспектне. Існує декілька визначень поняття «освіта». В найзагальнішому визначенні освіта – це
процес і результат засвоєння людиною систематичних знань, умінь і навичок,
розвиток розуму та почуттів, формування світогляду та пізнавальних інтересів.
Інше визначення стверджує, що освіта — це суспільно організований
і нормований процес (і його результат) постійної передачі попередніми
поколіннями наступним соціально значущого досвіду, який в онтогенетичному плані
становлення особистості є її генетичною програмою і соціалізацією.
Відповідний
рівень та якість освіти для людей забезпечують навчальні заклади різних типів.
Закінчивши відповідний навчальних заклад, людина, незалежно від віку і статі,
це може бути молодший школяр, учень старшої школи чи студент, здобуває певний
рівень освіти, стає освіченим.
Давайте проаналізуємо
далі. Тож яку людину можна назвати освіченою? Про це дізнаємось у людей.
Педагогіка
говорить, що освіченою людиною можна назвати того, хто володіє загальними
ідеями, принципами і методами, що визначають загальний підхід до розгляду
різноманітних фактів і явищ; хто володіє високим рівнем розвинутих здібностей,
умінням застосовувати набуті знання до якомога більшої кількості частинних
випадків; хто одержав багато знань і, крім того, може швидко й правильно
застосовувати їх у конкретному випадку; у кого поняття і почуття отримали
благородне і піднесене спрямування. Отже, поняття «освіта»
передбачає не лише знання, уміння й навички як результат навчання, але й
уміння критично мислити, творити, оцінювати з моральних позицій все навколишнє.
Про це говорив видатний американський
філософ, педагог, реформатор освіти Джон Дьюї. Він вважав, що фундаментальна мета сучасної
освіти полягає не в наданні учням інформації, а в тому, щоб розвинути в них
критичний спосіб мислення. Адже завдання школи розвивати у дітей таке мислення,
завдяки якому людина зможе адекватно оцінювати нові обставини та формувати
стратегію подолання різних життєвих ситуацій.
Д.Кришнамурті говорив, що "образование – нечто гораздо
более глубокое и широкое, чем простое накопление знаний. Образование – это
такое развитие ума, при котором его деятельность уже не является эгоцентричной… "
Майже
всі заклади освіти фінансуються державою. Якщо держава вкладає гроші у розвиток
саме такого рівня освіти, то є привід думати, що саме такий рівень освіченості
громадян потрібен нашій країні. З бюджету щорічно виділяються великі кошти на
утримання закладів освіти та зарплати вчителям. І вчителі та батьки дітей
роблять все можливе, щоб молоде покоління створили новий кращий світ. Але, насправді, всі дбають про те, щоб навчити дітей пристосовуватися до старої
соціальної моделі. Насправді, ні батьки, ні вчителі, ні влада – ніхто не прагне
правильно навчати майбутнє покоління. Якщо б вони справді цього прагнули, світ був би без війн …
У людини завжди є вибір, змиритися і прийняти рівень освіченості, згідно зі
стереотипами, які нав'язуються суспільством чи владою, стати соціальною
машиною, або зайнятися самоосвітою,
вчитися, щоб стати справді освіченою, вільною від стереотипів людиною.
«Чтобы быть правильно воспитанным и образованным, вы должны упорно
учится и не допускать лени. Будьте добрыми в спортивных играх, играйте не для
того, чтобы побеждать других, но чтобы получать удовольствие от игры. Правильно
питайтесь и следите за тем, чтобы сохранять хорошую физическую форму. Пусть ум
ваш будет живым и способным решать жизненные проблемы.. Чтобы быть правильно
образованными, вы должны понимать себя; вы должны непрерывно себя изучать… Без
доброты и любви вы не являетесь по-настоящему образованными
люльми», -
Чи не настав саме той
час, коли варто звернутися за справжньою мудрістю до великих князів київських, за
часів правління яких Київська Русь славилася на всю Європу високоосвіченими,
розумними людьми… На Біблії, привезеній із Київської Русі, до цих пір присягають
на вірність країні французькі президенти.
Не варто нехтувати справжнім
вченням, яке пережило віки та є актуальним у всі часи.
Своє "Повчання
дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не
лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам:
«Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а
прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».
Одним із основних засобів виховання князь
вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того
навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому
була в інших країнах..».
Повчання Володимира Мономаха – визначна
пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити
Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними,
чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш
за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте
сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був,
правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і
завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед
братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви
зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте
клятви, бо загубите душу свою.
Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в
розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко
братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з
рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше
розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися
багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
В домі своєму не ледачкуйте… Брехні
остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».
Торкаючись питань морального виховання дітей,
князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки
людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є
критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у
прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не
зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6
він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати
його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі,
прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навідайте, покійника проведіть в
останню дорогу, бо всі ми смертні.
Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і
добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.
На світанні, побачивши сонце, з радістю
прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й
добром виправдав життя своє.
Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в
мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.
