Скажемо "Стоп!" хамству педагогів у навчальних закладах!

                 Часто в Фейсбуці та інших соціальних мережах я зустрічаю дописи ображених матерів учнів українських шкіл, в яких виливаються емоційним фонтаном непорозуміння, образи та докори убік системи освіти України.  Такі емоційні стани та реакції батьків викликані тим, що вчителі часто неправильно будують діалоги, замовчують деякі факти, або подають їх у формі, що викликає саме таку емоційно бурхливу реакцію співрозмовників, тобто, батьків учнів. І все це викладається в соціальних мережах у відкритому доступі для користувачів різних країн світу. 

                   Читаючи дописи, сповнені болю, незадоволення, обурення, безпомічності батьків українських школярів, закрадається думка про некомпетентність українських педагогів. 

                    Я ніяк не можу з цим погодитися! Адже саме українські учні є переможцями Міжнародних олімпіад, українських школярів запрошують на навчання до Європейських шкіл. І це завдяки нашим вчителям, які дають учням грунтовні та глибокі знання з різних навчальних дисциплін, а от робота з батьками та й взагалі, вміння вести переговори у більшості  наших педагогів на дуже низькому рівні. 

                   Нещодавно я була гостею в одній столичній школі, розмовляла з методичним керівником, у цей час підійшла вчителька, якій за 50, мабуть вищої кваліфікаційної категорії, можливо і вчитель-методист. Вона нагло, без вибачення перебила мою розмову з головою методичного об"єднання і задала своє питання. Це викликало у мене обурення, та я вирішила взяти себе в руки і поспостерігати, до якої "межі" може дійти наглість "світила" української освіти. 

                    Тож, як варто вести діалог вчителям з батьками, щоб не викликати таку бурю негативних емоцій та обурення? Давайте розбирати по постам Фейсбуку.

                      Сьогодні пропоную проаназізувати допис Ірини Володарської, матері майбутнього першокласника, який не пройшов тестування в ліцей. 

«Второй день пытаюсь переварить какой-то новый этап столкновения семьи с системой и не могу. Потому что, когда речь идет о детях, включаются какие-то инстинкты и вообще все тело как сплошная Ахиллесова пята. 

У меня нет никаких амбиций в отношении учебы Захара, я сама всю жизнь была круглой отличницей, хватит этого невроза в семье - я просто хочу, чтобы ребенок начал щупать широкие и систематизированные знания, нашел любимые предметы и тогда я планировала развивать это прицельно. По сути, мне не так много нужно от школы. Поэтому я не привередливо записалась на собеседования в три ближайшие и ждала. Вчера после одного из них я почувствовала, что мой ребенок дебил и мы тоже, видимо, потому что яблонька от яблоньки. 

Перед нами девочка выбежала из кабинета с мамой в слезах и я подумала, ну, может быть очень чувствительный ребенок, но нет, токсичная среда и задача - унизить, уколоть, засчитать или нет, победно поставить пробел, в общем, спасибо, что хоть обошлось все невербальными знаками. 

Наверное, многие скажут, для всех мам их ребенок самый умный, а со стороны виднее, так что не разводите сопли по клавиатуре. Но Захар действительно имеет огромный словарный запас (увы, русский, украинский он только учит и какие-то вещи ему не хотели переводить или повторить, хотя можно было сделать поправку на регион, из которого мы приехали, это не ВУЗ и он спокойно рассказывает стишки и поет колядки по-украински, все придет сов ременем). Он читает в хорошем темпе на двух языках и по английски тоже, в общем, немного читает. Он знает разницу между звуками и буквами (про дз-дж тоже), как определить количество слогов и даже что звук й в украинском «завжди мягкий». Считает прекрасно, состав чисел от 1 до 10 тоже расскажет и прочие больше-меньше. Я считаю, что для первоклассника, который заново начнет осваивать все с азов, он знает даже больше, чем нужно. Но он неусидчив и кратковременная память хромает, нужен подход и хотя бы улыбка. А ему на ответ, «я хочу учиться в школе, получать новые знания сказали» - а зачем тебе школа, ты что дома не можешь учиться. И все, он растерян, он пришел с «чистыми глазенками», а ему тетка грубо говорит «иди учись дома», а как раз перед школой он засмущался, потому что он ведь тут новенький, а детки уже учатся. Ну, в общем, фон и тон беседы понятен. 

Задания сформулированы путано и странно, особенно письменные. Задание на память меня тоже возмутило и я до сих пор жалею, что подписала протокол собеседования, оспорить его я уже не могу. К примеру, задание - «посмотри на картинки» - он воспринял, как и я «нужно глянуть и запомнить, что изображено», потому быстро сказал, что готов. А учитель так язвительно «неужели уже готов? Тогда что было в левом верхнем углу?». Он знает где лево-право и какой где угол, но растерялся, а она на него смотрит в гробовой тишине и даже не пытается сказать что-то ободряющее. Вспомнил только, что в центре, хотя когда мы вышли, он назвал мне еще две фигуры верно, потому что я мама и я не пытаюсь его унизить. 
Ни одного вопроса по математеке не задали, чтение или что-то еще человеческое и нужное не проверили, просто пренебрежительно проводили. 
И вот сижу с комком ярости и бессилия. Потому что я знаю, чего хотят от детей - чтобы они два года ходили на подготовку к школе, чтобы радостно и заученно говорили «вот пять признаков весны», «я хочу в школу потому, что там интересно, новые знания и друзья», «елка от сосны отличается длинной иголок», а «молоток - это инструмент (!), которым забивают гвозди». Это дрессура. Это то, что я делала в ВУЗе и чего страшно не хотела для ребенка, но я вынуждена и буду еще две недели перед следующим раундом в другой школе учить его, как собачонку, отвечать по нотам, от этого меня тошнит. Частная школа мне не по карману, домашнее обучение не для него - он социальный, он обожает сад и детей, вообще эмпатичный гуманист и ему нужны люди, похоже, мне придется впрягаться в эту конкуренцию, когда твой замечательный, живой, веселый и очень сообразительный ребенок вдруг становится хуже Маши-Пети-Кати, которые «уже поступили!», а вам достанется «самая худшая в районе школа, куда берут по месту»

На фото д/з которые Захар выполняет на подготовке к школе.https://www.facebook.com/ira.volodarskaya/posts/10202905909885226

                Перше, що не пояснили матері майбутнього першокласника, те, що тестування дитина проходить тільки при вступі у ліцей, коледж, гімназію. У будь-яких звичайних загальноосвітніх українських школах тестування першокласників відмінили.  

                Переглянувши фотознімки виконаних хлопчиком робіт, я впевнена, що інтелектуально дитина добре розвинена, але, можливо, через хвилювання, адже досвіду виконувати тести перед кількома особами комісії дитина ще не набула, тому хлопчик  не впорався з деякими завданнями. Отже, в даний час дитина дійсно психологічно не готова навчатися в гімназії чи ліцеї, йому важко впоратися зі стресом та хвилюванням під час виконання тестів.

                 Яку відповідь варто було підготувати для матері, щоб не викликати негативні емоції ? 

                  Відповідь можна було б побудувати наступним чином: 
«Ваш син має добрий інтелектуальний розвиток. Він гарно впорався із тестами, правильно виконав завдання. Ми, члени комісії, здивовані тим, що дитина в дошкільному віці володіє таким об'ємом знань. Ваш син всесторонньо розвинений хлопчик!

              Але психічно хлопчика ще не готовий навчатися в ліцеї. Під час виконання деяких завдань (варто вказати яких саме) він хвилювався, погано справлявся зі стресом. Якщо ми його візьмемо до першого класу в ліцей у поточному навчальному році, то це може негативно відбитися на формуванні деяких психічних процесів (вказати яких саме). Тому, дбаючи про здоров'я кожної дитини, ми рекомендуємо Вам спробувати рік навчатися у загальноосвітній школі, а через рік, ми впевнені, він буде психічно готовий до великого навчального навантаження в нашому ліцеї.

              Ваш син показав високі показники інтелектуального розвитку, тому ми зацікавлені в тому, щоб такий учень навчався у нас. Ми залишимо Ваші контактні дані, якщо Ви не заперечуєте, зв'яжемося з Вами в ІІ семестрі навчального року, запросимо на повторне тестування. Всього Вам найкращого! Ми не прощаємося з Вами, чекаємо на плідну співпрацю з Вами та Вашим розумником!"

                Я впевнена, що після такої відповіді, педагоги навчального закладу стануть авторитетами для батьків, і в наступному році хлопчика обов"зково візьмуть на навчання в цей ліцей.